Злочини Росії в Україні: Як притягнути винних до відповідальності? Блог Анни Адамської-Галлант для NV.ua

Згідно з офіційною статистикою, за період повномасштабного військового вторгнення РФ в Україну було зафіксовано близько 90 тисяч воєнних злочинів та злочинів агресії.

На жаль, з кожним днем війни їхня кількість продовжує зростати. Також маємо і перші вироки щодо цієї категорії злочинів. Так, станом на середину березня цього року українські прокурори спрямували до суду обвинувальні акти щодо 105 осіб, з них 29 отримали вирок. Тобто процес зрушив з місця. Звісно, ця цифра могла би бути значно більшою. За яких умов?

Варто розуміти, що, зважаючи на величезну кількість воєнних злочинів, скоєних в Україні, більшу частину подібних справ розглядатимуть на національному рівні та лиш найрезонансніші з них, а саме проти політичних та військових лідерів, — у міжнародних судових установах. Через це Україна, як ніколи, потребує гармонізації національного законодавства з міжнародним кримінальним правом — основним глобальним інструментом, що дає можливість притягнути винних до відповідальності за скоєні міжнародні злочини. Насамперед вона необхідна для того, щоб забезпечити прийнятність доказів для ефективного розслідування подібних справ, адже без належної правової бази це важко, а у деяких випадках — просто неможливо.Також вона допоможе усунути численні недоліки українського кримінального законодавства, яке має бути настільки чітким та точним, наскільки це можливо. Крім того, гармонізація необхідна і для оперативного отримання Україною міжнародної правової допомоги.

Нагадаю, що згідно з Конституцією України (ст. 9), міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Нині Україна поки що не ратифікувала та не імплементувала Римський статут Міжнародного кримінального суду, хоча взяла на себе це зобов’язання, коли було підписано Угоду про асоціацію з ЄС (2014 р.). Римський статут містить найбільш комплексний перелік міжнародних злочинів, і це б допомогло українським суддям та прокурорам під час роботи з відповідними справами. Водночас Україна частково визнає юрисдикцію МКС — щодо справ Майдану (2014 р.) та щодо злочинів проти людяності й воєнних злочинів, вчинених на її території (2015 р.).

Також варто звернути увагу і на проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права. Це — потужний документ, норми якого дадуть можливість збільшити ефективність розслідування та судовий розгляд відповідних справ. На жаль, поки що цей законопроект перебуває на підписі у президента.

Разом з тим, треба бути свідомим того, що рух на шляху до правосуддя може бути довгим і тернистим. Жодна держава у світі не змогла б повною мірою забезпечити розслідування усіх скоєних воєнних злочинів в умовах конфлікту, що триває. Жодна система не готова працювати з такою колосальною кількістю справ. Наприклад, деякі справи про воєнні злочини, скоєні на території колишньої Югославії, досі розглядаються судами, хоча минуло понад два десятиліття з часу завершення бойових дій.

Отож, крім проблеми гармонізації національного законодавства з міжнародним кримінальним правом, існують й інші виклики під час розгляду справ про воєнні злочини. Передусім — це брак кадрів у судовій системі, що на даний момент складає близько 30%. Завершення формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів, конкурс до якої відбувся за участі міжнародних експертів, має запустити процес наповнення суддівського корпусу. Також це питання інфраструктури, яку цілеспрямовано знищують російські війська, безпеки, коли справи розглядаються навіть під час повітряних тривог, а також ціла низка інших проблем, зокрема тих, що стосуються збору доказів.

Крім того, варто брати до уваги людський фактор, адже війна триває. Здається, немає жодного громадянина України, який би не постраждав від її наслідків. Щодня ми продовжуємо дізнаватися про нові атаки на мирні українські міста та бачити смерті людей. Не є винятком і ті, хто вершать правосуддя, а саме судді, прокурори, слідчі. Багато з них також втратили рідних, майно, були вимушені залишити свої домівки.

Україна — демократична держава, яка сьогодні ціною великих жертв відстоює європейські цінності - ідеали свободи, рівності та верховенства права. Все те, що відрізняє вашу країну від агресора. Для дотримання високих стандартів правосуддя потрібно забезпечити неупереджений та безсторонній розгляд справ про воєнні злочини, кого б вони не стосувалися. Це той виклик, на який Україні потрібно належним чином відреагувати, забезпечивши поширення презумпції невинуватості, а також право на захист на лаві підсудних навіть представникам збройних формувань РФ.

Зрозуміло, що існує величезний тиск зі сторони громадськості на швидкі та суворі покарання. Досить часто об'єктами тиску стають не лише судді, але і адвокати осіб, яких підозрюють у вчиненні воєнних злочинів. Вони стикаються зі стигматизацією через те, що їх призначили захищати військових збройних сил РФ. Безперечно, Україна переможе у війні з росією, тому надзвичайно важливо показати, що судова система України може забезпечити також справедливий суд кожному, а не «правосуддя переможця».

Анна Адамська-Галлант, керівниця компоненту з питань судової реформи Проєкту ЄС «Право-Justice» в Україні, спеціально для NV.ua