Трибунал по Югославії та кодекс Мурад: міжнародний досвід у роботі з потерпілими від сексуального насильства під час війни. Спільна колонка Анни Адамської-Галлант та Ольги Срібняк для LB.ua

Сексуальне насильство – це жахлива та нищівна зброя. Її свідомо використовують у воєнних конфліктах для утвердження влади. Як і інші воєнні злочини, за міжнародним гуманітарним правом, воно не має строків давності.

Для чого агресор використовує сексуальне насильство під час конфлікту? Щоб залякати населення, створити атмосферу страху та безпорадності, деморалізувати супротивника, продемонструвати своє панування над окремими людьми та цілими спільнотами.

У результаті, окрім травм та каліцтв, воно має довготривалі психологічні, емоційні та соціальні наслідки для потерпілих і свідків, а також їх оточення.

Українська система правосуддя вчиться працювати з цією особливою категорією злочинів прямо під час війни. Від початку повномасштабного вторгнення уже зафіксовано 175 фактів сексуального насильства окупантами. Утім, можна з упевненістю сказати, що число цих випадків значно вище. Багато постраждалих не розкривають інформації про те, що з ними сталося, через страх, стигму, почуття провини, неготовність довіритися правоохоронцям та згадувати все в деталях.

Тому усі, хто залучений до таких справ – слідчі, прокурори, судді, адвокати, представники громадянського суспільства – повинні уміти працювати з потерпілими та свідками етично.

Справедливі вердикти у справах про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), дуже важливі не лише потерпілим і нашому суспільству, але й міжнародній спільноті. Адже притягнення злочинців до персональної кримінальної відповідальності необхідне, щоб запобігти таким злочинам у майбутньому, забезпечити відшкодування та встановлення справедливості для потерпілих.

Україна, з одного боку, має максимально використати міжнародний досвід у цій сфері та з іншого – розвинути його.

Колись Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії та Міжнародний трибунал щодо Руанди стали першими судами, які винесли обвинувальні вироки за зґвалтування як воєнний злочин і злочин проти людяності. Тоді це ознаменувало віху в розвитку міжнародного гуманітарного права.

Україна мала б підвищити цю планку, адже потерпає від воєнної агресії, яку часто називають найбільш детально задокументованим конфліктом в історії людства. Дуже важливо продемонструвати неминучість і жорсткість покарання за використання сексуального насильства як зброї.

Які виклики постають?

Потерпілі неохоче звертаються в правоохоронні органи. Вони мають пригнічений психологічний стан, бояться негативного впливу на свої сім’ї, стигматизацію в родині чи громаді. Також постраждалі часто недостатньо обізнані з етапами слідства та можливими заходами підтримки, не довіряють системі правосуддя. При цьому, досить непросто зібрати докази належним чином. Адже доступ до місць злочину може бути ускладненим через бойові дії, або ж віддаленість подій у часі.

Разом із тим, у національному законодавстві закріплено недостатньо спеціальних механізмів захисту та підтримки свідків і потерпілих від СНПК. Наразі діє Закон «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Однак він більше стосується захисту життя чи здоров’я свідка поза залою суду і не передбачає заходів, важливих для справ СНПК. Вони допомагають уникнути ідентифікації особи потерпілого чи свідка. Це, наприклад, закриті судові засідання, допит свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення тощо.

Ще одна невирішена проблема – необхідність кілька разів допитувати свідка під час досудової та судової стадії розгляду справи. При цьому, кожне детальне відтворення подій загрожує людині повторною травматизацією та може погіршити її психологічний стан. Тож корисно було б дозволити використання в суді записів свідчень, якщо є обґрунтовані підстави для цього. Окрім того, важливо надати змогу вразливим свідкам супроводу довіреною особою, визначеною самостійно.

У цьому контексті дуже важливо, що Офіс Генпрокурора затвердив Стратегію забезпечення підходу, орієнтованого на постраждалих та свідків, для ведення справ щодо СНПК. Вона має допомогти розробити систему рішень, спрямованих на підтримку та захист потерпілих у цій категорії справ на досудовій стадії.

Зважаючи на масштаб викликів, дуже цінною є ініціатива окремих установ, що працюють з потерпілими та свідками СНПК. Наприклад, в деяких українських судах розвиваються служби підтримки вразливих відвідувачів, використовуючи досвід інших країн. Такі служби надають комплексну підтримку вразливим особам під час їх перебування в суді, у тому числі, потерпілим від сексуальних злочинів, пов’язаних з війною.

Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ)

В югославських війнах сексуальне насильство було систематичним і цілеспрямованим. За підрахунками ООН, під час війни в Боснії та Герцеговині 1992-1995 років зґвалтовано від 20 000 до 50 000 жінок і дівчат. У Косовській війні жертвами зґвалтувань та інших форм сексуального насильства стало не менше 20 000 осіб.

Трибунал мав історичне значення для переслідування і притягнення до відповідальності винних за скоєння сексуального насильства в умовах війни. МТКЮ став першим міжнародним судом, який довів до обвинувального вироку справу про зґвалтування як форму катувань, та першим трибуналом в Європі, який виніс вирок за зґвалтування та сексуальне поневолення як воєнний злочин та злочин проти людства.

Трибунал підтримував і захищав свідків, які свідчили про сексуальне насильство, дозволяючи постраждалим надавати важливі докази. Це допомогло порушити культуру замовчування сексуальних злочинів, яка вела до їх безкарності. Зокрема, в МКТЮ створили Секцію потерпілих і свідків, яка надавала їм допомогу, у тому числі, психологічну. Завдяки спеціальним правилам та процедурам потерпілі від сексуального насильства могли давати свідчення без страху за свою безпеку, а форми допиту допомагали зменшити ризики повторної травматизації.

Наприклад, потерпілі та свідки могли давати свідчення під псевдонімом, з прихованим обличчям та зміненим голосом на камеру або на закритому засіданні. У разі необхідності забезпечувалося конфіденційне та безпечне місце допиту. Якщо особа уже давала показання, то можна було отримати копії протоколів допиту, а не проводити його повторно. Також, приділялася увага гендерному балансу та наявності жінок серед прокурорів та суддів.

Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті

Важливим інструментом для справедливого та ефективного правосуддя щодо злочинів сексуального насильства, пов’язаного з війною, став Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті.

Він викладає основні принципи документування сексуального насильства як однієї з форм тяжких порушень міжнародного гуманітарного права. Документ використовують юристи, правоохоронці, медичні працівники та неурядовими організації під час збору доказів для розслідування цих жахливих злочинів в різних країнах.

Основні принципи Протоколу – не завдавати шкоди, поважати автономію особи, отримувати інформовану згоду, зберігати конфіденційність.

Відповідно до його рекомендацій, важливо пам’ятати, що постраждала особа уже вчиняє героїчний поступок на індивідуальному рівні, зголосившись свідчити (з урахуванням існуючих стереотипів, стигматизації тощо). Тому потрібно виділити достатньо часу, щоб уважно вислухати людину, а також поставитись з розумінням, якщо вона вирішить не брати участі в провадженні.

Важливо під час розмови з потерпілою особою не ставити під сумнів правдивість свідчень, не покладати на людину відповідальність за те, що з нею трапилося тощо.

Як Кодекс Мурад може допомогти у роботі з постраждалими від сексуального насильства під час війни

Існує ще один важливий документ, який буде корисним для усіх, хто збирає та використовує інформацію про сексуальне насильство в умовах конфлікту. Це так званий Кодекс Мурад (Murad Code).

Його ініціювала іракська правозахисниця єзидського походження Наді Мурад, яка потрапила у сексуальне рабство та зазнавала тортур. Наді Мурад після звільнення почала боротися з військовими зґвалтуваннями та торгівлею людьми. Нещодавно вона відвідала й Україну.

Кодекс Мурад є добровільним та представляє мінімальні стандарти безпечного збирання та використання інформації, отриманої від потерпілої особи. Тому Кодекс, застосовують правозахисники, слідчі-криміналісти та інші фахівці, що збирають, шукають або отримують інформацію про сексуальне насильство в умовах війни.

При цьому Кодекс є живим документом, який періодично переглядається, щоб відповідати потребам часу.

Серед основних питань, які ставить Кодекс:

Мета інтерв’ю. Перед тим, як йти до постраждалої людини на розмову, потрібно чітко зрозуміти мету розмови, яка інформація та в якій формі дійсно потрібна, як її використовуватимуть.

Користь від зібраної інформації. Деяких потерпілих мотивує отримання користі для їхніх родин, спільнот або груп.

Оцінка користі у порівнянні з ризиками. Потрібно ретельно зважити будь-яку потенційну користь у порівнянні з ризиками, що існують, та розробити інструменти для їх зниження.

Перш за все підготуватися. Варто перевірити наявність необхідних знань, компетенцій, політик і процедур до спілкування з потерпілими. Це допоможе отримати етичні та ефективні результати.

Забезпечити гнучкість вибору для потерпілих. Особи, які постраждали від СНПК повинні мати свободу вибору щодо того, з ким говорити (вік, гендерна та інша приналежність, тощо).

Знати контекст. Ті, хто взаємодіє з потерпілими, мають добре розуміти контекст, в якому сталося насильство, а також наслідки для потерпілих, їхні родини та спільноти.

Не запитувати, якщо немає потреби, про детальні подробиці сексуального насильства.

На жаль, потерпілі від СПНК можуть отримати серйозні травми на все своє життя. Однак відновлення справедливості, покарання винних, відшкодування та етичне спілкування на всіх етапах правосуддя допомагає їх суттєво полегшити. Для цього Україна має продовжувати працювати на всіх рівнях – від стратегічного та законодавчого до низової ініціативи на місцях, в окремих судах та установах правоохоронної системи.

Анна Адамська-Галлант, міжнародна головна експертка, керівниця компоненту Судова реформа Проєкту ЄС “Право-Justice”

Ольга Срібняк, головна національна експертка компоненту Судова реформа Проєкту ЄС “Право-Justice”

Текст вперше опубліковано у виданні "Лівий берег".