Пробація в Україні. Історії засуджених, які отримали шанс на виправлення в громаді

У країнах Європи ув'язнення є винятковим заходом покарання. Адже вже давно доведено його негативний вплив на психіку та стиль поведінки будь-кого, хто хоч раз опинився за ґратами. Здебільшого ж у світі людей, які вчинили нетяжкі злочини та які не становлять небезпеку для життя і здоров'я інших людей, повертають на правильний шлях у громаді, де правопорушники й відбувають покарання, не пов'язані з позбавленням волі.

Такого засудженого можуть зобов'язати пройти реабілітацію для позбавлення від певних залежностей, призначити безоплатні роботи на користь громади, заборонити спілкуватися з певним колом осіб та визначити умови відбування покарання, за порушення яких таки можна потрапити за ґрати.

Такою альтернативою ув'язненню є пробація. Це шанс для людини, яка вчинила правопорушення, не стати злочинцем в очах громади, а виправити свою помилку на очах громади, компенсувати завдану матеріальну і моральну шкоду. За професійної підтримки працівників пробації, соціальних служб і активістів заручник свого фатуму відбуває призначене судом покарання, але не втрачає соціально корисних зв'язків, залишається у громаді і в родині, вчиться бачити свої помилки і їх виправляти, а також знаходить нових друзів і повертається до правослухняного життя.

В Україні таку практику запровадили у лютому 2015 року після ухвалення Закону «Про пробацію». Від 2017-го після рішення Кабінету Міністрів під керівництвом Державної установи «Центр пробації» в усіх містах та районах створені органи пробації, які не лише забезпечують контроль за виконанням покарань без позбавлення волі (як колись кримінально-виконавчі інспекції), а й з використанням сучасних міжнародних практик та інструментів виявляють причини, які спонукали людину до вчинення злочину, і сприяють у наданні комплексної допомоги для зміни способу життя, аби створити таке середовище, в якому правопорушник буде прагнути жити, не вчиняючи нових злочинів. Допомагають в цьому органи влади, громадські організації та небайдужі люди, які стають волонтерами пробації.

У спільному спецпроєкті ТСН.ua із Центром пробації і проєктом ЄС "Право-Justice" ми розповідаємо про приклади успішної соціалізації засуджених. Наші журналісти зустрілись у Ківерцях, Харкові, Білій Церкві та Чернігові з такими людьми, щоб дізнатися про роль Центру пробації у їхньому житті, особисті досягнення і плани на майбутнє, які ще не так давно могли бути зведені нанівець, якби вони таки потрапили за ґрати.

Історія Олени, яка будує щасливе дитинство власних дітей, аби вберегти їх від своїх помилок

Через непрості життєві умови Олена Табенська опинилася у в'язниці, проте суд звільнив її від виконання покарання зі встановленням іспитового терміну. Кілька разів жінка «спотикалася» та ледь знову не опинилася за ґратами. Але зараз вона вчиться бути хорошою мамою, прагне отримати освіту і стати масажистом.

Олена – мешканка Ківерців, що на Волині, до своїх тридцяти років уже вчинила не один злочин, серед яких найстрашніший – продаж власної дитини. Про її історію активно писали медіа, її вчинок заслужено критикували у соціальних мережах. Зараз Олена хоче виправити помилки минулого і прагне стати повноцінною частиною суспільства, в якому «живуть» міфи і є упереджене ставлення до тих, хто пройшов місця позбавлення волі.

Через непрості життєві умови та свою антисоціальну поведінку (як виклик всьому світові) Олена опинилися у місцях позбавлення волі. Проте потім суд звільнив її від виконання покарання зі встановленням іспитового терміну до досягнення її вже другою дитиною п'ятирічного віку, давши шанс на виправлення у Ківерцівській громаді. Зараз жінка перебуває на обліку місцевого Ківерцівського районного сектору філії Державної установи «Центру пробації» у Волинській області, виховує власних двох дітей, прагне отримати освіту і стати масажистом.

…Перед нами симпатична жінка: кофтинка, звичайні джинси та сяйлива обручка на пальці не видають у ній дівчину, на чию долю випало чимало випробувань.

Вона ховає обличчя за саморобною маскою, адже спілкуємося у карантинні часи. Також вона ховає його через те, що переживає за своїх двох дітей, – не хоче, аби вони від перехожих дізналися про лихе минуле їхньої мами. Проте за кілька хвилин щирої розмови побачить себе на фото, усміхнеться, скаже: «Це моя шия така гарна?», розслабиться, довіриться та почне розповідати.

...Її лихоліття розпочалися ще від самого дитинства. Її знайшли на вокзалі у столиці, де вона жахливо репетувала та не підпускала до себе чоловіків. На вигляд їй було років чотири та вона нічого про себе не могла розповісти, окрім того, що її звали Оленою. Вона потрапила до дитбудинку. Потім на неї чекало виховання у дитячому будинку сімейного типу, де було близько двох десятків дітей. На цьому наша історія могла б закінчитися, так і не почавшись. Проте саме тут розпочалася історія Олени, яка вимагала до себе найбільше уваги та батьківської любові, а не отримавши того, чого прагнула, намагалася довести свою самостійність.

«Не було такого, щоб я могла прийти поплакатися до неї ( матері – ред..) чи розповісти щось... Я тоді не розуміла батьків, і як їм було з нами тяжко. Я дійсно вірила, що мені було б без них краще», – з жалем розповідає героїня нашої розповіді.

Працівники соціальних служб, які були частими гостями у цій родині, зокрема й через неналежну поведінку Олени, почули бажання «бунтарки» та наполягли на окремому помешканні для Олени після досягнення нею повноліття. Кімнату виділили у тому ж будинку, але з окремим входом і своїм побутом, який потрібно було ще налагоджувати. Треба було думати й про їжу.

Коли вона випурхнула з «гнізда», то перебивалася різними заробітками. У «службовому списку« навіть опинилася торгівля порнографічними матеріалами. Олена це пояснює просто, мовляв, хтось зламав її сторінку в соціальній мережі та поширював її фотографії з клубу.

«Мене викликали до поліції та кажуть, що я продаю такі фото. А я що? Якби я продавала такі фотографії, то хоча б гроші мала«, – сумно пояснює дівчина.

Алкоголь та «друзі по чарці» витіснили із життя дівчини і тих, хто скільки років намагався стати для неї справжньою родиною. Та якби там не було, проблем ставало не менше, а тільки більше. Олена завагітніла.

Ми танцювали в ансамблі (названа матір опікується театром танцю «Зорецвіт» та залучає до цього названих дітей – Ред.), нас пригостили після виступу. Мені стало зле, я побіліла. Я дуже переживала, а лікар сказав, що я стану мамою Олена Табенська

Дівчинку назвали Яною. Однак стиль життя Олени від самого початку завадив їй стати для її першої дитини хорошою мамою. На жаль, відсутність довірливих стосунків із названою матір'ю, несприйняття названої родини як моделі для наслідування та бажання жити без обмежень і зайвої відповідальності призвели до непоправного.

Незабаром Волинь облетіла звістка про те, що молода жінка хотіла продати свою трирічну дочку. Олена переконує, що її підставили, що їй заздрили. Тим паче, як вона могла подати оголошення про продаж дитини, коли ні телефона, ні комп'ютера в неї тоді не було. Проте, якби там не було, Олену та її співмешканця спіймали «на гарячому», коли вони продавали дитину за 20 тисяч доларів. Хто знає, що насправді підштовхнуло її до такого кроку, можливо, бажання ліпшої, ніж у неї, долі для дитини? Всі ці жахливі факти її біографії довели врешті-решт до суду та колонії.

Йшов судовий розгляд кримінальної справи про продаж дитини… А Олена вже була знову вагітна. Один домашній арешт продовжувався іншим, одне слухання справи – іншим. Врешті-решт – вирок та місця позбавлення волі.

«Спочатку було важко. В мене був шок. Я зайшла в кімнату в колонії і справді подумала, що я зламаюся. В мене руки опустилися. А треба було ще й думати про дитину», – додає Олена. Каже, що саме тоді зрозуміла, що не хоче більше сюди потрапляти і дуже захотіла повернутися до нормального життя.

Відбувала покарання Олена в Одесі, майже за тисячу кілометрів від дому. Тож відвідувачів, які б її підгодовували та підтримували морально, не було. Про перебування в колонії розповідає, що там не відбувається того, що показують у фільмах про в'язниці. Жінки дружні, допомагають одна одній, турбуються разом про дітей, одне слово - живуть разом наче у гуртожитку, хоча у тюрмі, за її словами, є й молодші дівчата.

«Немає там такого, що волосся видирають чи ще щось. Але потрапляєш туди, й хочеться плакати, – не через себе. А на них дивишся, і хочеться плакати, що такі малі, а вже тут», – розповідає дівчина.

«Тільки-но мене привезли до Одеси, прийшов лист про позбавлення мене батьківських прав. Через тиждень я дізналася, що її (старшу дочку - Ред.) вдочерили. Я не хотіла травмувати її ще раз, не шукала її. Я сподіваюся, що в неї все добре», – розповідає колишня ув'язнена.

Шкодувати про скоєне багато часу не було. Адже на світ з'явилася її друга дитина. Олена зрозуміла, що не хоче, щоб її життя далі котилося під укіс і не хотіла, щоб життя її уже нової дитини було таким же, як у неї. Через кілька місяців її звільнили з місць позбавлення волі. Суд встановив Олені випробувальний термін до досягнення її маленької доньки п'ятирічного віку. Протягом цього терміну жінка має довести, що вона справді змінилася, щоб не опинитися знову за ґратами. Так Олена потрапила на облік органу пробації, де перебуває й досі.

Пробація – це досить нове для України поняття, яке з'явилося з прийняттям у 2015 році Закону України «Про пробацію». Це нова система роботи з правопорушниками, яка здатна забезпечити їх реабілітацію та створити баланс між безпекою суспільства та запобіганням вчинення злочинів.

Працівники підрозділів Центру пробації «знайомляться» з людиною, коли вона перебуває ще на стадії досудового слідства. Людина перебуває у статусі обвинуваченого. Працівник пробації на цьому етапі є нейтральною особою на відміну від адвоката, працівника поліції чи прокурора, і має зібрати для суду вичерпну інформацію про обставини життя підсудного, що впливають на ризик неправомірної поведінки, а також готує висновок про можливість виправлення без позбавлення волі (на пробації).

Основне завдання роботи із засудженими, які перебувають на обліку органів пробації, – мотивувати людину до позитивних змін. Допомогти їй розібратися в собі, своєму минулому, визначити, що вона хоче, і підтримати її на шляху змін. Пробація – це можливості для змін. Ольга Захарчук

Та змінює життя людина самостійно. Бувають випадки, коли людина не цінує такої можливості, і через порушення умов такого покарання таки потрапляє до в'язниці.

«Така практика є міжнародною, і ми використовуємо передовий досвід Канади, Великої Британії, Норвегії, Нідерландів та інших європейських країн», – пояснює важливу роль нової служби начальниця Ківерцівського районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» у Волинській області Ольга Захарчук.

Зараз у районі, окрім Олени, ще 89 підоблікових, з якими працює чотири працівники місцевого підрозділу пробації. Знають кожну історію, до кожного шукають свій ключик.

Після повернення Олени у невеличке містечко з новонародженим малям був новий етап випробувань. Адже історія цієї молодої людини була резонансною для громади. Олена опинилась у центрі уваги всіх можливих служб.

Не останню роль у житті Олени та її донечки відіграли працівники Ківерцівської райдержадміністрації, соціальні служби, релігійні організації, та Ківерцівський районний сектор пробації, які об'єднали зусилля, аби не дати дівчині спіткнутися ще раз. Вони налагодили співпрацю всіх можливих інстанцій в місті та спільними зусиллями шукали можливість вмотивувати Олену змінити свою поведінку. Застосовували при цьому різноманітні методи та прийоми. Від повчальних бесід про те, як виховують дітей, а особливо дівчаток, до дотримання правил гігієни та культури поведінки й спілкування. Підтримували й одягом та іншими речами.

Не все виходило легко. Олена зривалась, знову вживала алкоголь… І все починалось спочатку… Друзі з антисоціальною поведінкою, гучні застілля на очах у маленької доньки, – це суперечило вимогам суду про виправлення на свободі. В результаті – постійні візити працівників пробації спільно з соціальними службами та зрештою працівниками поліції. Така поведінка довела до чергового слухання в суді справи про скасування іспитового терміну. Лише усвідомивши, що це межа, Олена пригадала недавні жахіття, згадала, як пообіцяла сама собі вберегти доньку від подібної долі.

Сльози… Їх було вдосталь. Суд врахував усі обставини цієї справи та бажання молодої дівчини стати справжньою мамою і дав ще один шанс. Певно саме цей момент і був переломним у житті Олени.

Спільна клопітка робота пробації, соціальних служб району, поліції не зупинялась. Знову бесіди, відвідини за місцем проживання і «виховання» уже дорослої Олени новими методами. Цього разу Олена вгамувала свою зверхність і почала виконувати поставлені працівниками пробації завдання.

Ольга Захарчук говорить, що мотивацію до виконання тих дій працівники пробації у Олени вишукували не те слово що через індивідуальний підхід, а і її настрій, бажання йти на контакт в той чи інший момент. Терпіння та професійність фахівців дали позитивні результати. Олена створила сім'ю та народила сина. Мрії про щасливу родину стають для неї реальністю.

Голова Ківерцівської об'єднаної територіальної громади Володимир Жгутов розповідає, що ситуація з Оленою Табенською постійно перебуває на контролі у міської ради, адже героїня нашої розповіді належить до категорії соціально незахищених громадян. Традиційно, на різноманітні свята їй та її дітям передають подарунки, запрошують на заходи та майстер-класи, які організовують у місті. Оскільки вона тимчасово проживає у приміщенні, яке раніше було передане дитячому будинку сімейного типу, то нині жінка перебуває на черзі на соціальне житло. У міськраді розповіли, що до допомоги Олені долучилася і громадська організація «Станція добра», яка залучає молоду жінку до різноманітних акцій. Контроль з боку працівників пробації не припиняється – саме вони стежать, аби молода мама «не зірвалася» під тягарем випробувань, а рухалася далі – до здійснення своєї мрії.

«У випадку Олени це була комплексна робота і всі допомагали. Також ми постійно аналізуємо кожну конкретну ситуацію і намагаємося усунути фактори ризику, наприклад, теж саме негативне оточення, щоб людина не вчинила повторного злочину. А до кожної людини треба свій підхід знайти», – розповідає Ольга Захарчук.

Посадовиця також пояснює, що перші негативні фактори в поведінці формуються ще з дитинства, в сім'ї, багато чого залежить і від оточення поза родиною. Бажання швидких і легких грошей, проблеми у родині, відсутність життєвих навичок та інші актори ризику найчастіше і спонукають до вчинення злочинів молодими людьми.

Додає неспокою і те, що засуджені молодшають. Якщо раніше економічні та матеріальні правопорушення скоювали представники старшого покоління, то зараз 80 % злочинців – це молодь.

«Страшно, тому що це наша молодь, це наше майбутнє, наша надія на завтра. Тут не можна стояти осторонь і бути байдужими, й тому наша служба працює на випередження», – додає Ольга Захарчук.

«Іноді людям потрібно дати час та можливість зрозуміти, що їхня доля у них же в руках. Пробація – це шанс на виправлення помилок минулого, уникаючи в'язничної рутини. Зараз ми діємо на випередження. Співпрацюємо з соціальними службами, службою у справах дітей, психологами, різноманітними благодійними, релігійними та громадськими організаціями, які допомагають людям у скруті. Важливу роль має і сама громада, куди повернеться людина. Чи готова громада підтримати, а не засуджувати того, хто спіткнувся? Безпека кожної громади – це спільна відповідальність», – говорить начальниця підрозділу пробації.

«Центр пробації» знайомиться з людиною, коли вона ще на стадії досудового слідства. Людина перебуває у статусі обвинуваченого. Із цього етапу долучається наш працівник, бо у такому випадку людина більше довіряє, ніж працівникам поліції, суду чи прокуратури. Ми зацікавлені у тому, щоб показати людині більше позитиву. Ольга Захарчук

Історію нашої героїні можна порівняти з розповіддю про барона Мюнхгаузена, який витягнув себе за кіску з болота. У її випадку цією рятівною «кіскою» став місцевий орган пробації та дружні до нього структури, які всім світом взялися рятувати Олену.

«Якщо ми ухвалимо рішення рятувати людину, це не спрацює, бо це буде лише наше рішення. Дуже важливо людину підвести до того моменту, щоб вона зрозуміла, що її життя треба рятувати та потрібно робити якісь кроки для цього. Тому треба показувати людям інші, позитивні аспекти життя, якісь добрі моменти», – наголошує співрозмовниця.

Олена вдячна собі, що знайшла сили змінити негативний сценарій, майбутньому чоловіку, який усіляко допомагає і підтримує її, відповідним службам, які працювали не для того, щоб поставити «галочку» про виконану роботу, а, щоб врятувати людське життя. ~ «Якби Бога не було, я б досі була там (у колонії – Ред.). Але воля Божа і я повернулася. Я щаслива. А іншим жінкам хочу сказати: «Думайте!». Думайте про те, як покарання за ваші вчинки потім вплине на ваших дітей. «Слухайте!». Слухайте себе, слухайте доречних порад небайдужих людей. Вірте в Бога і все буде добре», – резюмує цю історію Олена.

Нещасливе дитинство головної героїні та неусвідомлення наслідків життя «в один день», які пізніше й призвели до спроби продажу власної дитини, перебування у місцях позбавлення волі, та допомога «Центру пробації» привели до того, що Олена Табенська з усіх сил захотіла нормального життя, потрапила під організований пробацією вплив соціальних служб, громадських організацій та головне – змогла скористатися шансом на виправлення і стати справжньою мамою для своїх діток.

Нині молода жінка перебуває у декреті, виховує двох дітей. Донечці зараз чотири, а маленькому синові – рік. Вона не проти ще раз стати матір'ю, аби для цього були відповідні умови проживання. Вона вивчилася на кравця у ПТНЗ, проте зіпсувався зір. Зараз хоче здобути відповідну освіту і стати масажистом.

Живе Олена з сім'єю небагато, у неї навіть один мобільний телефон із чоловіком. Проте вони з обранцем радіють разом кожному дню. А сяйлива обручка на маленькому пальчику – це знак того, що заручені після стількох випробувань, які випали на долю Олени, таки одружаться. Влітку.