Не завдати шкоди: як правильно працювати з потерпілими та свідками воєнних злочинів. Спільна колонка Анни Адамської-Галлант та Ольги Срібняк для УП

Через повномасштабну військову агресію Росії переважна більшість жителів України отримала складний травматичний досвід. Чимало українців стали свідками або безпосередньо постраждали від насильства, пов'язаного з бойовими діями. Вони уже залучені до розслідувань та судових процесів щодо скоєних агресором злочинів. На сьогодні це понад 80 тисяч проваджень. На жаль, війна триває і це число зростатиме.

Інтенсивність пережитих трагедій та участь у складних ситуаціях можуть суттєво впливати на бажання та здатність людей точно відтворювати факти. Окрім того, людину можуть допитувати кілька разів, що викликає так звану "втому свідка".

Кримінальний процесуальний кодекс не передбачає окремих механізмів для роботи з такими учасниками судового процесу, а більше зосереджується на захисті прав підозрюваного. Однак в Україні все більшу увагу звертають на потребу впровадження сервісів для вразливих свідків та потерпілих. Через військову агресію ця потреба зросла в рази.

Для порівняння, в ЄС уже 10 років діє підхід, орієнтований на потерпілого. Підтримка та захист жертв злочинів передбачена на законодавчому рівні. Право на справедливий суд має бути забезпечено не лише обвинуваченому, а й потерпілому чи свідку.

Тому Директива ЄС 2012/29/EU встановлює стандарти щодо прав, підтримки і захисту жертв злочинів. Адже вони потребують коректного та професійного ставлення, яке допоможе уникнути дискримінації та повторної травматизації потерпілих. Окрім того, Директива передбачає право на доступ до підтримки якнайшвидше, відповідно до індивідуальних потреб та незалежно від характеру злочину.

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом не передбачає імплементацію положень цієї Директиви. Однак стандарти, які вона пропонує, варто брати до уваги. Насамперед з огляду на значну суспільну потребу, а не тільки через статус України як кандидата на члени в ЄС.

Яким саме може бути вплив злочину на постраждалих і свідків?

Будь-який злочин може мати руйнівний вплив на життя потерпілого чи свідка (навіть злочин, який спершу виглядає нетяжким). Такі люди уже зазнали фізичної або психологічної шкоди.

Відповідно до стандартів ЄС, перед тим, як розпочинати роботу з потерпілими, необхідно проводити індивідуальну оцінку їхніх потреб. Така оцінка допоможе визначити ступінь вразливості людини під час кримінального провадження. При цьому особлива увага приділяється забезпеченню конфіденційності потерпілих та захисту дітей-потерпілих.

Чому це важливо? Потрібно розуміти, як впливає злочин на людину та її потреби у підтримці. Це допоможе хоча би приблизно передбачити її реакцію як на злочин, так і на подальший процес правосуддя. Адже ступінь впливу насильницьких злочинів дуже індивідуальний.

Наслідки можуть бути:

• економічними (витрати через пошкодження або втрату майна);
• фізичними (травми через насильницьку злочинність);
• психологічними (відчуття втрати контролю, безпорадність, гнів, почуття провини в тому, що сталося, страх повторної віктимізації, соціальне відчуження, самопошкодження, зловживання наркотичними речовинами, суїцидальні ідеї, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) тощо.

Усі ці наслідки можуть відчути не лише постраждалі, але і їхня родина та близькі люди.

Якщо ж потерпілий не отримує належної підтримки після злочину, це може призвести до вторинної віктимізації, коли людина отримує додаткову травму не як прямий наслідок злочину, а через дії органів системи правосуддя або її представників.

Вторинну віктимізацію можуть спровокувати, зокрема, представники правоохоронних органів або суду. Наприклад, проводити допит неделікатно; звинувачувати жертву в тому, що сталося; примушувати потерпілого проходити складні та тривалі процедури для отримання компенсації. Результат може бути руйнівний для психіки людини, яка постраждала.

Поради в роботі з потерпілими та свідками насильства, пов'язаного з війною в Україні

Під час спілкування з потерпілими та свідками насильства, пов'язаного з війною, варто пам'ятати наступні правила:

• Потерпілих ніколи не варто змушувати "забувати" про травму. Натомість заохочення висловити свої почуття допомагає людині краще впоратись із наслідками. При цьому страждання жертв не можна розглядати як патологію.
• Варто пам'ятати, що через травматичний досвід людина може не пам'ятати фактів злочину або не хотіти їх згадувати. Тому потрібно виділити достатньо часу, щоб уважно вислухати постраждалу особу. Водночас варто з розумінням поставитися, якщо потерпілі можуть вирішити не брати участі в провадженні.
• Потрібно врахувати, що особа може не мати досвіду взаємодії із судовою системою. Все, що пов'язане із судовим засіданням, буде незвичним для неї. Тому людину потрібно поінформувати щодо можливих подальших кроків. Водночас постраждалі можуть хотіти відповідати "очікуванням" судді. Важливо пояснити людині, що не знати відповіді на запитання – це нормально.
• Важливо надати інформацію щодо сервісів ("гарячих ліній", державних центрів та громадських організацій), де постраждала особа може отримати правову, психологічну, інформаційну та іншу допомогу і підтримку.
• Необхідно врахувати вік, стать жертв злочину, соціальне становище, можливу інвалідність.

Замість висновків

Тисячі українців та українок, які стали жертвами або свідками насильства, пов'язаного з воєнними злочинами, знайдуть в собі сили шукати справедливості в суді. Їх варто підтримувати, щоб отримати цінну інформацію.

Проте потрібно пам'ятати, що можна нашкодити цим особам ще більше. Щоб запобігти цьому, потрібно закріплювати в законодавство підхід, орієнтований на потерпілого.

Однак чимало можна почати робити вже. Адже не лише представники судової системи повинні вміти працювати зі свідками та потерпілими від збройного конфлікту. Це стосується й поліції, прокуратури, адвокатів, неурядових організацій, які збирають докази воєнних злочинів, служб підтримки, системи безоплатної правової допомоги, волонтерів тощо.

Важливо, що в Україні уже розпочалась робота щодо підтримки потерпілих та свідків із залученням Офісу генерального прокурора. Це діяльність, пов'язана зі Стратегією забезпечення підходу, орієнтованого на постраждалих та свідків, для ведення справ щодо сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом. Вона передбачає, зокрема, створення групи захисту та підтримки потерпілих і свідків.

На сьогодні уже є чимало прикладів, коли зацікавлені представники судової системи, поліції, прокуратури, негромадського сектору розвивають служби підтримки потерпілих та свідків у власних установах та організаціях.

Їхні найкращі практики та міжнародний досвід варто систематизувати та використовувати у роботі з потерпілими від насильства, пов'язаного з війною в Україні. Адже це не лише позитивно вплине на морально-психологічний стан людей, які пережили трагедії, а й зрештою підвищить ефективність правосуддя.

Анна Адамська-Галлант, міжнародна головна експертка, керівниця компоненту Судова реформа Проєкту ЄС "Право-Justice"

Ольга Срібняк, головна національна експертка компоненту Судова реформа Проєкту ЄС "Право-Justice"

Текст вперше опубліковано в Українській правді.