Наступні кроки судової реформи: які вони?

У березні 2023 року Конкурсна комісія завершила конкурс з добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Він тривав понад рік. За цей час з 301 учасника Конкурсна комісія відібрала 32 кандидата, що відповідають критеріям доброчесності та професійної компетентності, і передала матеріали, а також документи щодо рекомендованих осіб на розгляд Вищої ради правосуддя (ВРП). Саме ВРП повинна провести співбесіди, відібрати та призначити 16 членів ВККС із запропонованого Конкурсною комісією списку. Таким чином, роботу одного з основних органів системи суддівського врядування, на яку покладаються функції з добору та кваліфікаційного оцінювання суддів, після більш ніж трирічної перерви буде врешті-решт розблоковано.

Нагадаємо, що на початку січня цього року після майже річної паузи відновила свою роботу і оновлена Вища рада правосуддя. Тоді з’їзд суддів за своєю квотою обрав 8 членів ВРП, довівши їхню загальну чисельність до 15 осіб – мінімальна кількість для повноважної роботи цього органу.

На даний момент ВРП складається з 17 членів, які пройшли перевірку Етичної ради на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Загалом у період з 9 листопада 2021 р. по 31 березня 2023 р. Етична рада оцінила 4 дійсних членів ВРП та 111 кандидатів у члени ВРП, провівши з ними 101 співбесіду.

Нещодавно Етична рада завершила оцінювання кандидатів на посаду члена ВРП від Президента України та розпочала оцінювання кандидатів від з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Тож найближчим часом кількість членів цього вищого органу суддівського врядування може скласти 19 осіб із 21, передбачених Конституцією.

Утім, з перезапуском ВРП та, сподіваємося, що найближчим часом і ВККС, робота щодо реалізації судової реформи не завершується. Відтак, якими ж мають бути подальші кроки на шляху до її втілення?

Крок №1. Подолання кадрового голоду

Так, на кінець 2022 року у судах, які не припинили роботу, залишалися вакантними 1840 посад суддів (28% від граничної кількості посад), і їхня кількість продовжує зростати. Також, за словами голови Вищої ради правосуддя Григорія Усика, понад 2 тисячі чинних суддів досі не пройшли первинного кваліфікаційного оцінювання, а 361 суддя не може здійснювати правосуддя через закінчення 5-річного строку його призначення.

Кадровий голод – це очевидна проблема, яка не лише ускладнює своєчасний доступ громадян до правосуддя, але і ставить під загрозу подальше функціонування судової влади в Україні. Наприклад, у 2022 році судді із тих судів, які опинилися на окупованих територіях, відряджалися не лише «слідом за справами», але й у суди, де взагалі не могло здійснюватися судочинство – через брак або повну відсутність суддів. Так, на початок квітня в Україні 3 суди не здійснюють правосуддя у зв’язку з відсутністю повноважень суддів, у 12 судах фактично працює один суддя, а 2 судді працюють у 67 судах.

Разом з тим, заповнення вакансій відрядженими суддями - проміжне рішення, адже системно запустити процес кадрового наповнення системи може лише формування ВККС, яка, як ми вже зазначили вище, не працює з 2019 року. На жаль, він може тривати не так швидко, як того вимагає поточна ситуація, зокрема, й через недосконалість процедури конкурсного добору суддів. З одного боку, вона повинна стати простішою та швидшою, а з іншого – забезпечити дотримання високих стандартів.

Сподіваємося, що найближчим часом її вдасться значно вдосконалити зусиллями спеціальної робочої групи, створеної у середині лютого 2023 року при комітеті Верховної Ради з питань правової політики. Одним із можливих кроків у цьому напрямку може бути зміна підходу до спеціальної підготовки кандидатів у Національній школі суддів. Наразі за загальним правилом для кандидатів на посаду судді вона має становити дванадцять місяців.

Крок №2. Оптимізація мережі судів

Реформа місцевого самоврядування, основний етап якої завершився у 2020 році, мала б торкнутися чи не всіх сфер взаємодії громадянина і держави, зокрема, і правосуддя. З огляду на новий районний поділ, планувалося оптимізувати і систему місцевих судів, віднайшовши, таким чином, баланс між їхньою кількістю та якістю. Своєю чергою, це дозволило б підвищити й ефективність використання бюджетних коштів через економію витрат на забезпечення діяльності малоскладових судів: ремонти приміщень, оновлення устаткування, зарплати працівників апаратів тощо.

Розробку методології, яка лягла б в основу оптимізації мережі судів, розпочали в 2021 році. Планувалося, що цей процес завершиться до 1 січня 2023 року, однак повномасштабне вторгнення внесло свої корективи. Зокрема, через окупацію частини території України різко зросла кількість судів, що не можуть здійснювати правосуддя. В результаті, збільшилося навантаження інших судів через тимчасову зміну територіальної підсудності. Утім, необхідність проведення цієї частини реформи нікуди не зникла, а труднощі з фінансуванням лише посилюють її актуальність.

Крок №3. Реформа Конституційного Суду України

Впровадження конкурсного відбору суддів Конституційного Суду України є першою рекомендацією Європейської Комісії для збереження Україною статусу кандидата в члени ЄС. Так, 13 грудня 2022 року було прийнято закон, спрямований на виконання цієї вимоги. Тепер відбір кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України повинен відбуватися за допомогою спеціально створеного допоміжного органу - Дорадчої групи експертів (ДГЕ), яка оцінюватиме моральні якості та рівень професійної компетенції у сфері права кандидатів. До складу ДГЕ мають входити шість осіб, однак протягом перехідного періоду троє членів ДГЕ повинні бути міжнародними експертами, делегованими Венеційською комісією та міжнародними організаціями, і логіка такого кроку абсолютно зрозуміла.

Здавалося б, одну з ключових вимог Європейської Комісії виконано, а закон начебто відповідає вимогам Венеційської комісії, але, на жаль, не всі пропозиції Венеційської комісії були враховані. Більше того, чинна редакція закону не дозволяє дійсно назвати його євроінтеграційним.

По-перше, до складу ДГЕ будуть входити шість осіб, а не сім як рекомендувала Венеційська комісія. Більше того, міжнародні експерти не матимуть права вирішального голосу. Тобто є очевидні дуже високі ризики політичного впливу на процедуру відбору.

По-друге, суттєвим недоліком чинного закону є можливість призначення суддями КСУ кандидатів, які визнані ДГЕ такими, що не відповідають рівню професійної компетентності у сфері права та високих моральних якостей.

Чинна редакція закону є серйозною загрозою євроінтеграційному руху України. Венеційська комісія та міжнародні організації відмовилися делегувати своїх членів до ДГЕ, допоки закон не буде змінено. Сподіваємося, що законодавець все ж внесе зміни до закону та врахує рекомендації Венеційської комісії. Надію на позитивне вирішення цієї проблеми дають неодноразові заяви українських політиків, у яких вони обіцяють виправити допущені помилки.

Крок №4. Цифровізація правосуддя

Варто визнати, що Україна - один зі світових лідерів з цифрової трансформації сфери державних послуг. Разом з тим, повноцінний перехід національного судочинства у смартфони та ноутбуки все ще чекає на нас попереду.

Запуск Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) відбувся ще у січні 2019 року. За задумом, вона мала б поступово забезпечити автоматизацію левової частки процесів, що відбуваються у судах: документообіг, зокрема між учасниками справ, централізоване зберігання матеріалів, автоматизований розподіл справ, відеоконференцзв’язок, збір і обробку статистичних даних та багато іншого.

Планувалося, що у березні того ж року розпочнуть роботу у тестовому режимі 8 з 18 модулів системи. Утім, станом на 2021 рік з тих чи інших причин повноцінно запрацювали лише три, а саме: підсистема «Електронний кабінет», «Електронний суд», а також модуль відеоконференцзв’язку.

Варто зауважити, що з моменту запуску ЄСІТС минуло більше 4 років. За цей час система частково застаріла та вже не повною мірою відповідає нинішнім потребам користувачів: деякі її модулі погано взаємодіють між собою, до того ж, мають проблеми з оновленнями. Тож, нині постала нагальна потреба проведення повноцінного незалежного аудиту ЄСІТС. Він має не лише визначити технічні можливості наявної системи та функціональні потреби користувачів, але і спланувати подальші дії на шляху цифровізації судових процесів в Україні.

Крок №5, №6, №7…

У контексті втілення судової реформи варто виділити й інші, проте не менш амбітні завдання на найближчу перспективу. Передусім, це - формування Служби дисциплінарних інспекторів у складі ВРП. Саме на основі її висновків ВРП може притягувати суддів до відповідальності, тобто здійснювати одну з основних функцій, покладену на цей орган законом. Також це - створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності (ВСПІВ), що передбачено судовою реформою 2016 року. Конкурсний добір суддів ВСПІВ, розпочатий у 2017 році, досі не завершився. Крім того, йдеться й про запуск Київського міського окружного адміністративного суду замість ліквідованого ОАСК, оскільки наразі адміністративна юстиція у м. Києві та Київській області фактично заблокована. І безліч інших завдань на шляху трансформації українського судочинства до європейських стандартів. Тож, попереду ще багато роботи.

Текст вперше опубліковано у постійному блозі Проєкту ЄС "Право-Justice" на LB.ua