Інструменти підтримки жертв і свідків воєнних злочинів у кримінальному процесі в Україні: результати круглого столу

Учасниками круглого столу на тему “Інструменти підтримки жертв і свідків воєнних злочинів у кримінальному процесі в Україні”, організованому Проєктом ЄС ”Право-Justice”, стали представники судової та правоохоронної системи, міжнародні експерти.

Зокрема, виступила прокурор Офісу Генпрокурора Ірина Діденко. Вона відзначила, що нині українські правоохоронні органи зіткнулися з великими викликами, зокрема щодо роботи з постраждалими особами.

“Передусім, ми орієнтуємося на постраждалу особу. В тому числі, для нас важливо враховувати, чи готова людина до усіх процедур розслідування, адже з багатьох причин потерпілі не хочуть або бояться знову згадувати, розголошувати пережите тощо”, - зазначила Діденко.

За її словами, нині Офіс Генпрокурора вже напрацював механізм роботи щодо розслідування воєнних злочинів. Утім, проєкт потребує серйозного законодавчого підкріплення.

“У нас вже є досвід та план роботи, а також кодекс, яким ми користуємося. Тепер необхідно його масштабувати по всій вертикалі… Для розслідування воєнних злочинів ми повинні об’єднати наші зусилля”, - наголосила Ірина Діденко.

Під час круглого столу виступила і Надія Стефанів, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

Вона зазначила, що суд також повинен показати приклад на конкретних кримінальних провадженнях, які є у нього на розгляді, як треба працювати із вразливими свідками. Це потрібно для того, щоби не втратити докази, які зібрані стороною обвинувачення, а саме покази потерпілих та вразливих свідків.

“Ці докази і показання потерпілих, вразливих свідків мають бути зафіксовані, що може бути у подальшому використано для будь-якої судової інстанції”, - заявила Стефанів. Зокрема, допити, зазначила вона, можна фіксувати на відео з дотриманням положень закону щодо захисту свідків.

Стефанів заявила, що ми маємо використовувати можливості як національного, так і міжнародного законодавства. Тобто дотримання певних стандартів, зокрема етичних, під час допитів і фіксування цих результатів.

Також вона додала, що варто напрацювати єдині правила (“методичку”) проведення допитів вразливих свідків як для етапу досудового розслідування, так і судового розгляду. Для цього потрібно проаналізувати рішення, які вже є по справам щодо воєнних злочинів, а також ухвали слідчих суддів, які допитували цих потерпілих і свідків.

Надія Стефанів наголосила на великій ролі судової гілки влади щодо вирішення проблеми збирання доказів, допиту свідків.

“Ми розуміємо, що основними доказами будуть якраз покази потерпілих, свідків, які хочуть певної сатисфакції і відповідних судових рішень. У будь-якому разі має бути баланс між дотриманням права потерпілих і дотриманням принципів і засад справедливого судового розгляду згідно з ст. 6 ЄКПЛ. Дотримання цього балансу залежатиме від професійної підготовки суддів, а також якості доказів, які нададуть органи досудового розслідування”, - заявила вона.

Своєю чергою, в. о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги Олександр Баранов зазначив, що українським правникам необхідно більше навчатися та переймати досвід, зокрема, щодо спілкування з постраждалими особами.

"Нам необхідно зосередити увагу на навчанні спілкуванню із потерпілими особами. Крім того, важливо постійно проводити нагляд, щоб підтримувати вже навчених працівників, аби вдосконалювати їхні навички. Нині ми маємо різні навчальні програми, які можуть запрацювати вже найближчим часом та готові співпрацювати з експертами, зокрема міжнародними, які готові поділитися з нами своїм досвідом", - зауважив Олександр Баранов.

Також учасники круглого столу обговорили міжнародний досвід захисту і підтримки жертв і свідків воєнних злочинів.

Зокрема, головна міжнародна експертка з питань судової реформи Проєкту ЄС “Право-Justice” Анна Адамська-Галлант торкнулася проблеми визначення поняття “вразливий свідок”. На її думку, найбільш придатним видається те, яке використовують для потреб кримінальних проваджень у Міжнародному кримінальному суді, а саме: “Вразливий свідок - це особа, яка піддається підвищеному ризику психологічної шкоди або яка відчуває психосоціальні або фізичні труднощі, що впливають на її здатність бути присутнім”. Не лише МКС використовує її, але і, наприклад, Сполучене Королівство, Сполучені Штати чи Нідерланди. Всі вони мають спеціальні закони, які стосуються вразливих свідків. Цей досвід треба використовувати.

Згідно з цим визначенням, наголосила експертка, існують три групи факторів, які мають вплив на вразливість свідка:

• Ті, що пов’язані з людиною: вік, сімейний стан, стан здоров’я тощо;
• Ті, що пов’язані з характером правопорушення: сексуальне насильство, насильство над дітьми, катування тощо;
• Ті, що пов’язані з конкретними обставинами: підвищений стрес, тривога, страх помсти, труднощі адаптації через культурні або інші відмінності тощо.

Вони дозволяють оцінювати кожну ситуацію окремо і це допомагає вирішити, який підхід варто застосувати до конкретної людини у конкретному випадку.

На думку Адамської-Галлант, Україна потребує внесення поняття “вразливого свідка” до національного законодавства. Це допоможе на всіх етапах справи: слідчим, прокурорам, суддям – для того, щоб краще зрозуміти, як працювати з такими свідками. Також це допоможе адвокатам, які представляють постраждалих, вразливих свідків у судах задля того, що очікувати від судових та інших органів.

У даній дискусійній панелі мав виступ і міжнародний експерт Проєкту ЄС “Право-Justice” Мартін Хаккет. Він розповів про застосування кращих міжнародних практик в українському контексті щодо отримання доказів та захист свідків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК).

На його думку, помістити постраждалого у найкращі умови, щоб він надав найкращі свідчення, - це завдання не з простих. Допит свідків - це переважно травматичний досвід для постраждалих, тому ефективно управляти цим процесом дуже важливо. Адже, зазначив Хаккет, кожна особа реагує по-різному, має різний рівень очікувань. На його думку, треба бути чесним зі свідком, вміти управляти його очікуваннями, пояснити особливості процесу від початку до самого кінця. Крім того, важливо тримати зв'язок з постраждалим, надавати йому підтримку навіть після завершення справи.

Також він торкнувся проблеми отримання доказів. На думку експерта, у даному контексті потрібно намагатися уникати повторної травматизації свідків, керуватися принципом “не завдай шкоди”. “Якщо ми одразу встановимо добрий контакт з постраждалим, отримаємо від нього максимально вичерпні свідчення, то тоді нам вдасться не завдати йому повторної травми”, - заявив він.

Хаккет вважає, що під час роботи зі свідками, які пережили травму, важливо враховувати найменші дрібниці, зокрема з ким вони контактуватимуть до, під час і навіть після дачі свідчень, тобто варто продумати ввесь процес, щоб всі його деталі правильно та логічно організувати. Також їх можна обговорити з психологом. Більше того, слідчі повинні розуміти, коли краще ставити питання для того, щоб зменшити можливі ризики.

На думку Хаккета, Україні потрібно напрацювати такий механізм, щоб отримувати якнайкращі докази, але у той же час збалансувати потреби потерпілих з вимогами справедливого судового розгляду.

Крім того, учасники обговорення торкнулися і перспектив створення в Україні об'єднаної системи підтримки потерпілих і свідків воєнних злочинів у кримінальному процесі.

Зокрема, керівниця відділу прокуратури/судочинства Консультативної місії ЄС в Україні Вероніка Крісткова наголосила на важливості навчання працівників системи правосуддя.

“Ми розуміємо важливість належного навчання для працівників системи правосуддя, і тут чекати не потрібно. Є певні базові принципи, які вже можна починати викладати. Наприклад, принцип ненанесення шкоди та принципи чутливого допиту”, - сказала вона.

Також вона зазначила, що українське законодавство потребує доопрацювання та вдосконалення, зокрема щодо розслідування воєнних злочинів. За її словами, проблемним залишається питання захисту потерпілих та свідків.

“Потерпілих потрібно захищати від залякування, від психологічної та фізичної шкоди. В Україні насправді до потерпілих ставляться як до джерела інформації під час кримінального провадження. Є певні засоби для фізичного захисту на рівні законодавства. Але, на жаль, так сформована законодавча база, що її не можна використовувати для того, аби не допустити й емоційної шкоди”, - наголосила Вероніка Крісткова.

Також Вероніка Крісткова проінформувала, що Консультативна місія ЄС в Україні підготувала комплексну оцінку законодавчої бази в Україні щодо прав потерпілих, які права надаються відповідно до законодавства та які злочини там не охоплено, та запропонувала відповідні зміни.

“Ми намагаємося працювати зараз так, щоб це питання було включено до порядку денного і щоб Верховна Рада розробила комплексну програму захисту свідків. Це особливо актуально у світлі збільшення кількості справ про воєнні злочини”, - заявила вона.