Європейський експерт вважає, що впровадити в Україні державу в смартфоні реально

Ввести унікальний ID-код для кожного громадянина і відмовитися від документів. Створити прозорий електронний реєстр бізнесу і за кілька хвилин безпечно створити і змінювати управління підприємства без участі нотаріусів або інших посередників?

Знати, що розташовано в будь-якій точці країни і мати єдиний підхід до адрес, виходячи із загальної бази даних. Все це можливо в Україні, якщо європейським експертам сприятимуть чиновники. Як вмістити 42-х мільйонну країну в смартфон, і що саме заважає це зробити законодавцям і виконавцям — розповів європейський експерт, керівник проекту ЄС «Право-Justice» Довидас Віткаускас для НВ Бізнес.

Чому так важливо створити єдині електронні реєстри в Україні? Що це дасть всім нам?

Володимир Зеленський під час передвиборної кампанії говорив про роботу держави в мобільному телефоні. І ці декларативні заяви можуть стати реальністю. Для того, щоб це сталося, потрібно, з одного боку, лише створити кілька додаткових реєстрів. А з іншого боку, перебудувати всю систему виконавчої влади, переглянути функції держави в цілому і те як держава надає послуги для людей. Це дасть кожному доступні та достовірні дані. Сьогодні в Україні більшість фактів доводять через документи, папери. Це займає багато часу і сил. У сучасному розвиненому суспільстві чиновники встановлюють факти і вирішують питання самі, беручи для цього потрібну інформацію з реєстрів в електронному вигляді, не змушуючи людину ганятися за папірцями. Даними реєстрів можна скористатися в суді, при взаємодії з будь-якими державними і приватними інстанціями. Їх може моментально отримати онлайн кожен. Такі нововведення спростять життя людям і значно ускладнять можливість махінацій з боку держави.

Як вмістити Україну в смартфон? Що для цього потрібно, і які кроки вже зроблено?

Перший реєстр, який необхідно для цього створити — адресний. Адреси — ключовий показник і для майна, і для бізнесу, і для соціальних і політичних прав людини. Для створення адресного реєстру необхідно встановити єдині правила гри — як адреси створюються, де вони знаходяться, скільки їх, і як вони повинні змінюватися.

В Україні існують десятки адресних реєстрів, починаючи від списків виборців, який знаходиться в Центрвиборчкомі, і закінчуючи земельним кадастром і реєстром власності, архівами місцевої влади. Дані за тією ж адресою в цих всіх реєстрах можуть не збігатися, а то і бути просто фіктивними. Через це адреса може використовуватися неправомірно (підлаштовуючи списки виборців, або нечесними девелоперами, продаючи одну квартиру двічі), а головне — ніяких повноцінно електронних послуг на підставі єдиної адресної бази поки створити не можна.

Примітно, що поки в Києві йдуть високі політичні дискусії зі створення адресного реєстру, на місцях, наприклад, у Харкові, такий реєстр вже створюється. Секрет в тому, що такий адресний реєстр необхідний місцевій владі для їх щоденних послуг. Потрібна чіткість, ясність і передбачуваність даних за адресами, і з усіма цим пов’язаними послугами на місцях, тому харківська місцева влада, не чекаючи політичних рішень у Києві, такий реєстр у себе вже створює. Нововведення спростять життя людям і значно ускладнять можливість махінацій з боку держави.

Наступний ключовий реєстр — єдиний реєстр жителів. Це система електронного обліку кожного громадянина. При реєстрації він отримує унікальний ID-номер, коли йому видається нова ID-картка або паспорт. За таким номером людину комп’ютер може безпомилково знайти в електронному просторі: раніше так конкретизувати було неможливо, адже комп’ютер не розуміє імен та прізвищ — вони часто однакові. Маючи унікальний номер людина може безпечно підключаться до електронних послуг держави або приватних сервісів через, наприклад, мобільний підпис у телефонного оператора, або через банківський вебсайт — і може користуватися ціим мобільним підписом, оформлюючи будь-які послуги: від продажу нерухомості або корпоративних прав, до створення комунальних послуг і електронних платежів. Зараз у реєстрі жителів — тільки близько 25% всього населення України. Цей реєстр створюють міграційна служба і міністерство внутрішніх справ України. Процес можна було б прискорити кращою політикою, але він все ж повільно, та йде.

Крім того, потрібно консолідувати кадастр (реєстр землі) та реєстр нерухомості, які штучно розділені в дві різні бази даних. І є інші реєстри, які теж важливі. Наприклад, реєстри рухомого майна різного типу, автозасобів. У них теж може бути міститися інформація про власника.

Як виглядає цьому плані Україна на тлі країн ЄС?

Україна, може, і не в авангарді і не лідер, але це вже не найвідсталіша країна в Європі. У Німеччині, приміром, за минулий рік було виписано менше сертифікатів підключення з електронним підписом, ніж в Україні. З іншого боку, є такі країни, як Литва чи Естонія, де майже кожна людина щодня отримує різні послуги через мобільний підпис і вирішує багато питань з державою навіть не бачачи чиновників.

У цих європейських країнах держава вже працює в мобільному телефоні за тими принципами, про які говорив під час передвиборчої кампанії ваш Президент. У Литві історія створення таких електронних послуг почалася вже в середині дев’яностих років минулого століття — тому і Україні треба це робити не декларативно, а за допомогою комплексних серйозних політичних рішень. Почати треба, наприклад, із закону про Реєстри, який нарешті в Україні вперше пояснив чим відрізняються Реєстри та їх дані від всіх інших баз даних.

Найефективніший підхід до реформ — це дивитися порівняно. Якщо щось працює в країні, яка досягає більш вагомих результатів для людей — потрібно цей приклад застосовувати в іншій державі. Європейські країни часто створюють загальні стандарти через правила ЄС — наприклад, регулюють питання довірчих електронних послуг, де є конкретні вимоги для всіх країн. Але навіть якщо немає таких стандартів, держави ЄС намагаються вчитися один у одного і переймати кращу практику.

Наше завдання як експертів донести до України і ті стандарти, які існують, і ті сучасні підходи порівняльної практики, які бажані для того, щоб були більш ефективні результати.

Вaш Проект працює в країні вже два роки. Скажіть, що заважає Україні швидко здійснити перетворення і створити державу онлайн? Чому не вдалися ті ж досягнення, що і в Литві?

Є кілька важливих відмінностей між Литвою і Україною. По-перше, геополітичний курс розвитку Литви був зрозумілим уже 30 років тому. І цей курс завжди зберігався і не заперечувався, незважаючи на нормальну внутрішню політичну боротьбу. А Україна часто була кораблем без штурмана, без капітана, або судном, яке при зміні капітана змінювало курс на 180 градусів, а іноді чекало від куди вітер дутиме. Цього ніколи не було в Литві та більшості нових країн Євросоюзу. Партійна система в Литві теж існує вже майже 30 років. В Україні її досі немає: нова партія створюється майже під кожні вибори. Це означає, що немає загальних економічних і соціальних посилів, спільних цінностей, які б об'єднували людей і політиків. Найефективніший підхід до реформ — це дивитися порівняно. Якщо щось працює в країні, яка досягає більш вагомих результатів для людей — потрібно цей приклад застосовувати в іншій державі.

Якщо говорити про технічні рішення, то ключовим у Литві було створення однієї точки ще в 1996 році, яка надавала всі електронні послуги всій державі. Ця точка називається Центр Реєстрів Литви. Так були попереджені всі дискусії, всі «перетягування каната» з боку різних інституцій і міністерств. За 24 роки існування цієї організації також застосовувався важливий підхід: держава і міністерства повинні регулювати, а Центр реєстрів — надавати послугу. Цей підхід і привів до швидкого впровадження і адресного реєстру, і електронної системи дозволів на будівництво, автоматичної системи блокування банківських рахунків і моментального списування боргів, і багато інших технологічних інновацій, які зараз запозичують багато інших країн.

Створення всіх електронних реєстрів повинно бути взаємопов'язаним. Коли ми з іншими донорами намагалися створити робочу групу зі створення адресного реєстру на рівні Кабінету міністрів України, для більшості центральних інституцій було незрозуміло, як можна дивитися на один реєстр не як на свою власність, а як на загальний проект, оскільки ця сфера стосується і регулювання мін'юсту, і мінрагрополітики, і мінекономіки, і мінрегіонів, і міністерства екології, і будівельних регуляторів, і місцевої влади. Довільне і формалістичне визначення сфери регулювання кожним міністерством заважає приймати спільні рішення, сідати за стіл і досягати того, щоб потреби суспільства і технологічні можливості диктували політику і право, а не навпаки.

Що в першу чергу повинні зробити новий Президент і парламент, щоб змінити цю недосконалу систему?

Держава в Україні має ще багато невластивих і нетипових для неї функцій. Наприклад, в портах Одеси та Миколаєва неможливо уявити елементарних приватних портових послуг без схвалення Мін'юсту та безлічі інших бюрократичних інстанцій. Це дуже дивно для ринкової економіки і капіталістичної системи.

В Україні, на відміну від Литви та інших північних країн, дерегуляція як підхід ще не вводилася. Дуже багато говорилося про різного роду «де»: децентралізацію і так далі. Але те, що потрібно менше регулювати і більш якісно регулювати, ніколи до кінця всерйоз не обговорювалося. Більше законів та інструкцій значить не більше права, а навпаки. Ми очікуємо від нової Верховної Ради та інших політичних сил, що принцип дерегуляції буде все ж запроваджено. Також, що держава приватизує більшу частину власності та держпослуг, дасть більш якісну (і за кращу ціну) послугу суспільству, створить нормальні, автономні від короткочасних політичних інтересів державні підприємства за прикладом Центру реєстрів у Литві. Держпідприємства повинні не обслуговувати закриті політичні чи особисті інтереси керівництва, а надавати послуги суспільству від імені держави, але при цьому працювати ефективно як бізнес-структури.