Довидас Віткаускас: З’їзд арбітражних керуючих був прикладом ефективної демократії та поваги один до одного

В ексклюзивному інтерв’ю інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» керівник Проєкту ЄС «Право-Justice» Довидас Віткаускас розповів про свої враження від з’їзду арбітражних керуючих, на якому було створено об’єднану СРО, та очікування від реформ у сфері банкрутства.

Наскільки важлива реформа у сфері банкрутства, щоб Україна демонструвала розвиток і підтверджувала позитивний імідж? Слово «банкрутство» у людей, можливо, не завжди викликає правильне сприйняття. Але інститут банкрутства важливий не тільки для правової системи, а й для суспільства загалом. Тому що коли ми говоримо про банкрутство, то говоримо про баланс: з одного боку — це інтереси вільного бізнесу і вільної економічної діяльності, з іншого — відповідальної економічної діяльності, відповідальної насамперед перед боржниками.

Коли беруться кредити і створюються борги, що не повертаються, коли кредитори залишаються «на кризі», коли від боргів позбавляються за допомогою нечесних, а іноді й кримінальних методів, то це не створює сприятливих умов для соціально-економічного розвитку суспільства. Тому баланс між вільним бізнесом і відповідальною поведінкою дуже важливий, і система банкрутства є ключовим фактором, щоб цей баланс регулювати.

Наскільки інвесторів лякає фраза одного з олігархів про те, що «борги віддають тільки боягузи»?

Нікому не подобається віддавати борги, це людська природа. Але розумні правові системи створюють такі умови, за яких боржник не «заграється», він весь час відчуває, що якщо не зможе повернути борг, то йому більше не дадуть грошей і у нього не буде більше гарної репутації. Тому в розумних правових системах, коли людина отримує кредит, вона робить усе, щоб його віддати. І якщо у позичальника починаються проблеми (а у будь-якому бізнесі можливі стратегічні помилки), то необхідно створювати умови, щоб такому боржникові трохи полегшити тягар повернення боргу. Маленькі, середні й великі компанії мають отримав план, як розплатитися з боргами. Але це послаблення для боржника не повинно бути таким, щоб «на кризі» залишилися кредитори або партнери по бізнесу.

Щоб нечесний боржник не «загравався», в Україні ще чимало треба зробити, і ми сподіваємося, що реформа системи банкрутства зробить суттєві кроки у бік поліпшення ситуації.

Наскільки реформа системи банкрутства була необхідна? Деякі гравці ринку стверджували, що її необхідність була роздута на порожньому місці…

Якщо подивитися на ключові параметри відповідальної економічної діяльності, то один із показників її успішності — скільки в середньому грошей кредитори отримують назад від компаній, які перебувають у процедурі банкрутства. У деяких європейських країнах ця цифра досягає 90 центів на 1 євро. Це означає, що боржники розплачуються зі своїми кредиторами практично повністю.

В Україні цей показник — 9 центів з долара. Це означає, що кредитори не отримують назад практичні нічого. Однак коли люди обурюються високими відсотковими ставками за кредитами, вони мають розуміти — відсотки такі саме тому, що коли кредитор фінансує будь-яку підприємницьку діяльність, він несе великий ризик того, що якщо компанія-позичальник зазнавати труднощів, він назад отримає лише 9 центів із долара.

Тому потрібно створювати умови, щоб Україна просунулася хоча б до показника у 50 центів повернення з кожного долара. І потрібно, щоб в Україні існувала повноцінна фінансова система. Сьогодні, за великим рахунком, її немає саме у зв'язку з ризиками, пов'язаними з нечесними боржниками і непрозорою процедурою банкрутства.

Якщо говорити про інший параметр — політичний, чому потрібна була реформа, то це надмірна роль держави в економіці. В Україні держава займається бізнесом там, де вона не повинна цього робити. Роль держави — регулювати і створювати умови для бізнесу, а не заміщати його там, де приватний бізнес усе зробить швидше, ефективніше і за меншу ціну.

Тому реформа банкрутства дасть поштовх тому, що, нарешті, в Україні за майже 30 років існування країни почнеться повноцінна дискусія про приватизацію. Держкомпанії тут неефективні, вони не платять своїм партнерам, кредиторам і навіть працівникам. Я це стверджую на основі даних, які ми бачимо в рішеннях Страсбурзького суду, в якому Україну найбільше «б'ють» саме з цієї причини — за те, що держава, державні інститути і держкомпанії не платять. Вони не платять навіть тоді, коли програють суди. Тому реформа банкрутства — це ще один привід поговорити про приватизацію, про те, якою має бути роль держави в економічній системі країни.

А якою вона має бути?

Вона має бути обмежена до тих секторів і сфер, які є життєво важливими для всіх. Наприклад, щодо питань національної безпеки. Тобто хліб і горілку держава точно не повинна виробляти (сміється). А в Україні держава до сьогодні це робить.

Кодекс довго готувався, довго приймався, і були сумніви, що він набуде чинності в зазначений термін. На вашу думку, наскільки він «живий» і правильний, і чи потрібно було йти на відтермінування набуття ним чинності?

Жодні закони не є ідеальними. Але практика їх застосування може бути передбачувана, може створити чіткі умови, щоб усі учасники ринку поводили себе більш передбачувано, порядно і підзвітно. Нашим завданням було докласти зусиль і підготувати такий проєкт закону, який би зменшив ризик нестиковок, неефективності й досягнення іншого результату, крім бажаного. І завданням було постаратися, щоб він якомога швидше набув чинності. І ми дуже задоволені, що з 21 жовтня це сталося.

З іншого боку, ми як експерти розуміємо, що нестиковки будуть. Наприклад, судова практика свідчить, що є несумісність нових положень Кодексу з іншими законами. Це нормально. Може здатися, що результат, який був передбачений законом, був досягнутий не повною мірою або його не було досягнуто взагалі. Це теж нормально. Цей процес ми називаємо моніторингом: який ефект дає закон і практика його застосування, наскільки практика передбачувана, наскільки суди розуміють наміри, які заклали в закон законодавці. Ми проводимо цей моніторинг і дискутуємо з колегами, щоб не змінювати закон відразу, але щоб, як мінімум, мати повнішну картину. Після моніторингу ми вийдемо з новими пропозиціями, але це залежатиме не тільки від нас як експертів, а й від наших українських партнерів. Тут ми тісно працюємо і з Міністерством юстиції, і з парламентом, і з новоствореною Асоціацією арбітражних керуючих. Думки адвокатів і судової влади також дуже важливі. І коли буде системна картина (що працює, а що ні), то тільки тоді ми, як мінімум, пропонуватимемо певні зміни.

Коли буде оголошено перші результати цього моніторингу?

Певні результати ми бачимо вже зараз. Ми створили в найбільших містах України і в Чернівцях шість рад реформ правосуддя. Намагаємося через ці регіональні ради обговорювати і передбачати ефект нових законів. Однозначно система й інтенція законодавця була підвищити прозорість, доступність процедур банкрутства, їх швидкість. Швидкість — це ключове для бізнесу, тому що час — це гроші. Я думаю, що до середини наступного року у нас буде системніша картина.

Ваша оцінка — наскільки готові суди до ведення справ з банкрутства за новим Кодексом? Чи вистачає суддям освіти і знань?

На відміну від інших законопроектів, особливо в сфері правосуддя, які створюються і ухвалюються із стратосферною швидкістю, за Кодексом про банкрутство було чимало часу підготуватися. Всі законодавчі посили були зрозумілі ще рік тому. Ми не втрачали часу, ми вже з початку весни цього року обговорювали з судовою владою, де можуть бути нестиковки і проблеми з точки зору ефективного застосування закону. У нас був час підготуватися. І я думаю, що судова влада закони про банкрутство застосовувати більш готова, ніж багато інших законів, які створювалися щодо реформи правосуддя.

Роль Міністерства юстиції в реформі системи банкрутства - наскільки вона прозора і правильна?

Щоб досягти балансу між вільним і відповідальним бізнесом, і створюються інституційні структури. У більшості європейський країн, і Україна дотримується цього прикладу, приватні правові професії арбітражного керуючого є тим ключовим важелем, за допомогою якого цей баланс досягається. Це дуже відповідальна і тонка робота, дуже багато різних інтересів тут перетинаються — боржників, кредиторів, закритих бенефіціарних власників. Тут існує чимало корупційних ризиків, тому арбітражний керуючий повинен бути, з одного боку, незалежним, а з іншого — підзвітним. І тут Мін'юст зіграв дуже позитивну роль, тому що він не тільки дозволив, але і заохотив створення асоціації арбітражних керуючих. Нам пощастило, що ми були залучені до цього процесу, як ключовий донор, і допомагали, починаючи від стратегічних питань — якою має бути роль і мета асоціації, і закінчуючи технічними питаннями.

Ми разом з Мін'юстом дали зрозуміти арбітражним керуючим, що вони повинні бути тією точкою, яка буде регулювати і досягати балансу в інтересах вільного і відповідального бізнесу, допомагаючи підприємствам реструктуруватися, і надаючи допомогу в процесі банкрутства.

З іншого боку, арбітражний керуючий — це приватна правова професія і вона регулюється, Мін'юст залишається її регулятором. На сьогодні у Мін'юсту чимало надмірних ролей, але вони пов'язані з історичним досвідом України. В Україні не довіряють приватним правовим професіями, процес побудови довіри проходить дуже повільно. І те, що в Європі більш успішно і ефективно роблять приватні професії, в Україні ще дуже часто робить держава. Це стосується і процесів банкрутства та нагляду за ними, і до нотаріату, і до процесу виконання судових рішень. Тому наше завдання — підвищувати роль приватних правових професій, щоб вони були більш незалежні, давали більш якісну послугу, а з іншого боку — щоб вони були підзвітні.

Тому я думаю, що вододіл між ролями асоціацій приватних правових професій (включаючи арбітражних керуючих) і Мін'юсту ще потрібно буде шукати. Але ми на правильному шляху і отримуємо від Мін'юсту конкретний посил, що він готовий дозволити і арбітражним керуючим, і іншим правовим професіями емансипуватись, вирости з того «дитячого» стану, коли вони бажають отримати все, але не беруть на себе ніякої відповідальності, і дійсно віддавати їм згодом повноваження, включаючи і повноваження дисциплінарної відповідальності.