Діти – свідки воєнних злочинів: як працювати з ними в судах та під час розслідувань, щоб не травмувати повторно. Колонка Євгенії Бондаренко для ZMINA

Чимало трагедій, спричинених російським вторгненням, трапилося на очах у маленьких українців. Вони стають свідками та жертвами атак, депортацій, катувань. За офіційними даними, з початку війни понад тисячу дітей отримали поранення, понад тисячу вважаються зниклими безвісти, близько 20 тисяч депортовано.

Багато дітей можуть стати свідками або потерпілими в кримінальних провадженнях, пов’язаних з війною. Проте вони є такою аудиторією, робота з якою потребує особливого розуміння та адаптованих підходів. Адже дитина сприймає світ не так, як дорослий.

Незалежно від ролі дитини в процесі, участь у судових провадженнях сильно впливає на неї. Це стрес, особливо якщо дитина дуже маленька. Вони вже є вразливими через свій статус дитини, однак пережиті обставини, спричинені війною, можуть посилити їхню беззахисність.

Тому дуже важливо, щоб діти почувалися безпечно. Це захистить їх від повторної травматизації, а також допоможе дати якнайповніші свідчення, важливі для розкриття, зокрема, воєнних злочинів.

Як допомогти дітям легше пережити стрес у суді?

У розвинутих країнах поширена така практика. Для дитини призначають спеціальну особу, яка надаватиме їй підтримку в суді. Вона повинна володіти спеціальними навичками та бути чуйною в роботі з дітьми, допомагати зменшити тривогу та стрес.

Така людина забезпечує супровід дитини на всіх стадіях участі в судовому провадженні. Наприклад, разом з дитиною може чекати засідання суду, пояснювати судові процеси та результати, сидіти поруч під час надання свідчень, заспокоювати дитину в разі потреби. Під час судового розгляду така особа може попросити суд про перерву, коли дитині це потрібно. Водночас присутність та роль батьків або опікунів не відкидається, оскільки мета такої особи не замінити опікунів, а створити для дитини комфортні умови.

Ще однією позитивною практикою є запрошення спеціального посередника для судового опитування. Він має встановити зв’язок між інтерв’юером і дитиною в спілкуванні. Це необов’язково психолог. Проте така людина має бути навчена спілкування з дітьми та методик судового опитування.

Як проводити інтерв’ю з дитиною?

Інтерв’ю чи опитування змушує дитину знову переживати травматичний досвід і, як наслідок, може призвести до спотворення доказів. Тому рекомендовано зменшити кількість бесід з надання свідчень до мінімуму, в ідеалі до однієї. Важливо пам’ятати, що дорослий – це авторитетна фігура для дитини. Коли ставлять одне й те саме запитання кілька разів, дитина може змінити свої свідчення, щоб отримати схвалення. Це буде не брехня, а наслідок нерозуміння дитячої психіки.

Існує проблема з питаннями закритого типу для дітей, або питаннями з кількома варіантами. Несвідомо діти можуть відповідати “так” або “ні” на питання закритого типу, не задумуючись. Або просто обирають останній варіант. У результаті це може призвести до помилкових свідчень. Тому важливо підготувати відкриті запитання та пропонувати дітям розповісти побачене своїми словами.

Коли дитині важко знайти слова після травматичного досвіду, особливо через сексуальне та фізичне насильство, варто розглянути інші методи отримання інформації. Наприклад, допоможе використання анатомічних ляльок, на яких дитина зможе показати, яких частин тіла торкались і що робили. Можна запропонувати опосередковано розповідати про факти насильства через малюнок тощо.

Також важливо проводити не допит, а бесіду, щоб дитина почувалася максимально комфортно і захищено. Не варто вимагати відповідей на кожне поставлене запитання, доводити до того, щоб дитина “розкололась”. Це не спрацює. Натомість краще переформулювати питання або перемкнутися на деталі, які не стосуються справи, щоб налагодити психологічний контакт із дитиною.

Де проводити допит дітей?

Бажано, щоб дитина давала свідчення в окремій кімнаті в режимі відеоконференції, а не в залі судового засідання. Це допоможе їй уникнути контакту з обвинуваченим. Такі можливості передбачено в Кримінальному процесуальному кодексі України.

Приміщення, де відбувається спілкування з дитиною, має бути комфортним та безпечним. Корисною є практика так званих зелених кімнат. Це затишні, світлі, звукоізольовані, просторі приміщення зі спокійними кольорами навколо. У таких кімнатах дитина може під час розмови не дивитися на співбесідника, а малювати, перебирати іграшки.

Також варто обладнати місця для очікування так, щоб вони були зручними для дітей. Меблі в таких приміщеннях мають бути двох розмірів: для дуже маленьких та старших дітей. У зоні очікування мають бути предмети комфорту, наприклад подушки в ніжних кольорах, іграшки та книжки, які відповідають різним віковим категоріям.

Якщо дитина присутня в залі судового засідання, то там вона також повинна мати можливість користуватися зручними меблями (наприклад, високими стільцями), які не створюють бар’єрів.

**

На сьогодні в Україні активно розвивається система сервісів для вразливих відвідувачів суду. Чимало суддів та працівників апаратів судів з власної ініціативи створюють простір, безпечний для дітей, а судові волонтери надають необхідну підтримку дітям під час провадження.

Наприклад, у Козельщинському районному суді Полтавської області обладнали “зелену кімнату”, яка допомагає створити умови, дружні до дітей, що є свідками чи потерпілими.

Вінницький апеляційний суд та Тернопільський міськрайонний суд залучені до впровадження моделі “Барнахус”.

Барнахус (у перекладі з ісландської мови “будинок для дітей”. – Ред.) – це місце, де багатопрофільна міжвідомча команда, до якої входять представники правоохоронних органів, кримінального судочинства, служб захисту дітей, а також медичні працівники й працівники сфери захисту психічного здоров’я, співпрацює, щоб забезпечити дітям – потерпілим від насильства та свідкам – скоординований ефективний захист, послуги та правосуддя, дружнє до дітей.

У барнахусі можна проводити бесіду з дітьми, отримати всебічне оцінювання, медичний огляд для цілей судової медицини, а також залучити спеціалістів до необхідних терапевтичних послуг.

Такий досвід варто поширювати, адже кількість справ щодо воєнних злочинів, свідками або потерпілими від яких є діти, лише зростатиме.

Євгенія Бондаренко, національна експертка Проєкту ЄС “Право-Justice”

Текст вперше опубліковано в онлайн-медіа ZMINA.