Довідас Віткаусас: Автоматизоване блокування банківських рахунків – простий спосіб сприяти верховенству права
Почнемо з цифр на основі офіційно доступних статистичних даних: в Україні заблоковано майже 900 млрд. грн. або приблизно 30 млрд. євро у вигляді невиконаних рішень про повернення боргу.
Це більше чверті річного ВВП України. Це неприйнятна заборгованість, коли боржник, що не виконав грошові зобов'язання, також не виконав зобов'язання, визначені судом. Тим не менш, ці 30 мільярдів євро не включають інші збитки, пов'язані з невиконанням рішення суду, а саме: невиконані негрошові вимоги, бездіяльність адміністративних органів, відсутність можливості вимагати відсотки та втрату роботи або можливість розвитку бізнесу. Система правосуддя України повинна розуміти, що вона несе відповідальність за ці заблоковані 30 мільярдів євро, а також за відсутність пристойності в приватних та державних відносинах загалом. Більш того, Україна є неперевершеним "чемпіоном" серед 47 держав Ради Європи у порушенні права на справедливий суд та права на власність через невиконання судових рішень, що визначено ЄСПЛ.
Існують різні причини цієї неприйнятної ситуації, включаючи мораторії парламенту щодо захисту деяких привілейованих (державних) боржників, відсутність прозорої та ефективної процедури банкрутства, недостатньо незалежну та неправильно стимульовану систему примусового виконання тощо. Тепер зупинимося лише на одній головній причині - ролі судів загалом, а саме на питанні блокування банківських рахунків боржників.
Перш за все, всі судові рішення повинні виконуватися. Без примусового виконання, у судах немає сенсу. Судам в Україні слід розуміти, що вони покликані допомагати, а не перешкоджати примусовому виконанню, припинити будь-яку дискримінацію між боржниками та кредиторами (особливо дискримінацію на користь державних підприємств та установ) та заборонити нечесному боржникові існувати в системі. Один з перевірених технологічних способів зробити це - застосувати автоматичне рішення щодо блокування та списання банківських рахунків (ABABS), яке вже існує в ряді передових європейських юрисдикцій. Одне натискання кнопки - і всі банківські рахунки боржника заблоковані, і до того ж кошти, які суд наказав повернути, списуються миттєво. Тож чи готова Україна зробити свої суди справжньою силою?
"Не так швидко", промовляє український закон та практика. Перш за все, на думку багатьох представників з юридичної спільноти, українська культура формування політики вимагає, щоб кожна деталь була прописана у законодавстві. Такий підхід нехтує важливістю диктувати зміст національного законодавства, а не посилатися на законодавчі перешкоди чи традиції, щоб не допустити інновації. Передові юрисдикції в ЄС намагаються зосередити увагу на нових електронних рішеннях, що може покращити правосуддя. PLAIS, литовська версія ABABS, зараз вважається однією з найкращих систем у світі, що підтверджує, що Литва посідає перше місце серед країн ЄС у виконанні договорів та посідає третє місце в цілому серед країн ЄС (після Данії та Швеції) в рейтингу Світового банку "Doing Business 2020". Лише 118 приватних виконавців Литви виконують рішення на суму понад 200 мільйонів євро щорічно, що можна порівняти з приблизно 600 мільйонами євро, зібраними більше ніж 5000 виконавцями в Україні (включаючи ДВС та приватних виконавців). Ні банки, ні центральний банк - а головне - політичні та бізнес гравці - не можуть маніпулювати цим процесом. Ця практика свідчить, що без блокування банківських рахунків не може бути належного примусового виконання. І без автоматизації не існує ефективного та якісного примусового виконання.
Наразі в Україні в справах про аліменти вже можливо застосовувати деяку автоматизацію блокування банківських рахунків боржників-фізичних осіб. Завдяки цій інновації затримка від прийняття офіційного рішення про заморожування банківських рахунків до моменту їх фактичного блокування скоротилася з 1 місяця до 1-2 днів. Однак, цей механізм – лише можливість виконавців вести комунікацію з банками електронною поштою, і це не повна автоматизація, яка може скоротити затримки навіть до кількох секунд, як це відбувається в Литві. Отже, Україні необхідно розширити нормативне регулювання, щоб виконавці могли застосовувати цей інструмент не тільки у справах щодо аліментів, та впровадити прості програмні рішення для повної автоматизації.
Що стосується банківських рахунків юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, то регулювання дуже незрозуміле, оскільки це питання ще вирішується у Верховному Суді. Існує аргумент, підтверджений деякими українськими суддями, що компанія-боржник не зможе виплачувати зарплати працівникам, якщо банківський рахунок компанії буде заблокований. Ця теорія забороняє будь-яке блокування корпоративних банківських рахунків, не кажучи вже про автоматизацію цього блокування. Але чи не повинно примусове виконання бути безумовним? Більш того, якщо приватні банківські рахунки боржників в Україні вже можна заблокувати шляхом електронних інструментів, тож чому їх дискримінувати стосовно корпоративних боржників? Відповідно до кращих практик ЄС "зовнішні" зобов'язання компанії розглядаються як "пріоритетні борги" стосовно будь-яких "внутрішніх" зобов'язань компанії (зарплата, дивіденди тощо), якщо до компанії не застосовується процедура банкрутства, коли може гарантувати певне визначення пріоритетності кредиторів. Однак навіть у процедурі банкрутства країни ЄС (Німеччина, деякі інші скандинавські країни), які не створюють різниці або «лінії» між різними кредиторами, набирають найвищий показник у рейтингу "Doing Business" Світового банку, ВВП на душу населення та загалом у соціально-економічному розвитку. Якщо компанія не може платити своїм постачальникам і кредиторам, як може компанія продовжувати вести бізнес і робити вигляд, що може платити своїм працівникам? Яка теоретична чи практична цінність у тому, щоб захищати цю ілюзію в ринковій економіці? Більш того, яка моральна цінність аргументу, що слід захищати працівників компанії-боржника за рахунок працівників фірми-кредитора? І чому виглядає так, що українські суди шукають перешкод для виконання рішення, яке їх колеги тільки що винесли рішення - хіба не схоже на те, щоб стріляти собі в ногу? Коротше кажучи, спроба захистити банківські рахунки боржника не відповідає жодному розумному правовому, моральному, соціальному чи економічному критерію. Наразі затримки з доступом до банківських рахунків корпоративного боржника в Україні становлять 1 місяць і більше. Ця затримка абсолютно неприйнятна в сучасному суспільстві, де працює принцип «час = гроші». Більше того, поки виконавець пише паперові листи до (понад 80) українських банків, щоб з’ясувати, чи є гроші у боржника і скільки їх на рахунку, виникає моральний ризик, що нечесний боржник має багато можливостей не повертати борг, приховавши або переправивши активи. Українське законодавство та практика повинні гармонізувати можливість блокувати банківські рахунки незалежно від характеру боржника (корпоративного чи приватного). По-друге, слід забезпечити можливості електронного зв’язку та автоматизованого блокування банківських рахунків компанії з простим рішенням програмного забезпечення.
Повернемося з того, з чого ми почали: 30 мільярдів євро невиплачених невиконаних судових рішень. Хто їх заборгував? Ґрунтовний аналіз структури невиплаченої заборгованості, проведений експертами нашого Проекту ЄС «Право-Justice» свідчить про те, що, можливо, ніколи і не було таємницею, – основну частину цього невиплаченого боргу складають борги державних органів України, державних підприємств або (часто) великих приватних корпоративних інструментів з бенефіціарами-олігархами з України. В цьому контексті, намагаючись заборонити блокування корпоративних банківських рахунків, українські суди, таким чином, свідомо чи не несвідомо захищають цих боржників, а не слабких та. А кому заборгували? Переважно простим громадяни України, малому та середньому бізнесу та іноземним інвесторам. Українська Держава довго поводилася як нечесний боржник, який обманює та не повертає борги навіть після того, як програв справу в суді. У цьому контексті нездатність виконавців блокувати банківські рахунки будь-якої юридичної особи, включаючи, звичайно, будь-який державний орган чи підприємство, стає інструментом, покликаним міцно утвердити домінуючу та дискримінуючу роль держави в соціально-економічній ієрархії країни. Ось чим насправді є "турбота про працівників компанії".
Якщо хтось дійсно хоче подбати про слабких та непривілейованих боржників в Україні, щоб захистити зарплати, пенсії, соціальні виплати, навпаки, потрібно якнайскоріше використовувати рішення ABABS. Вищезгадана Литовська система PLAIS використовує програмні алгоритми, щоб: а) з’ясувати, чи має боржник банківський рахунок чи ні; б) розподіляти суму примусового виконання пропорційно між різними банківськими рахунками; в) запобігати відкриттю нових рахунків або відтоку грошей; г) забезпечити захист обмеженої соціально захищеної суми від примусового виконання. Якщо Україна дійсно хоче сприяти більшій соціальній справедливості та рівноправності в контексті відправлення правосуддя, перший крок, можливо, повинен означати, що держава повинна почати виплачувати свої борги.
А меседж тим, хто підіймає вічне питання "немає грошей у бюджеті": ABABS також допоможе збільшити дохід українського бюджету, оскільки, нарешті, в Україні будуть стягуватися адміністративні штрафи, а це буде підвищувати загальну культуру відповідальність у суспільстві. Належне рішення ABABS можна врешті-решт застосовувати більш масштабно, не тільки в системі примусового виконання, що буде автоматично приносити дохід з податків, митних зборів, органами соціального захисту та іншими.
Читайте блог в Юридичній Газеті