Арне Енгельс: Узгодження Українським норм з Європейським законодавством вітається

Експерт проекту ЄС «Право-Justice» Арне Енгельс в ексклюзивному коментарі інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» висловив свою думку щодо «банківського закону», який вимагає від України прийняти Міжнародний валютний фонд.

Надані відповіді можуть стосуватися лише загальних рекомендацій та ідей законопроекту, а також порівнюваного європейського й німецького законодавства. Нічого більше зробити неможливо через відсутність юридично перевіреного перекладу українського законопроекту.

Розглянувши запропоновані норми, я можу припустити, що) український законодавець намагається, зокрема, переглянути існуючі напрямки розвитку в банківському секторі та зменшити відповідальність учасників банку.

У Європі банки підлягають набагато більш жорсткому регулюванню з часів фінансової кризи 2008 року, також були розроблені відповідні рамкові умови для ліквідації установ (зокрема, Директива 2014/59/EU від 15 травня 2014 року, до якої кілька разів вносилися зміни (остання зміна була внесена Директивою (ЄС) 2019/2162 від 27 листопада 2019 року)). У Німеччині ця Директива була імплементована Законом про реорганізацію та ліквідацію від 10 грудня 2014 року (SAG).

Прийняті таким чином нормативні акти та захисні бар’єри покликані запобігти краху європейської банківської системи. При цьому регулюється відповідальність зацікавлених сторін банку. Отже, спочатку акціонери повинні взяти на себе відповідальність за свої акції; вони втрачають цінність. Те саме відбувається з іншими дольовими фінансовими інструментами, а також банківськими квазі-дольовими інструментами фінансування. Врешті-решт, навіть вкладники нестимуть відповідальність за свої вклади, якщо вони є законодавчо не захищеними. У той самий час контролюючі органи мають можливість замінити правління банку та призначити його самостійно. У Німеччині наглядові органи також часто надають конструктивну підтримку при злитті дрібних банків.

Законодавство, запропоноване українським законодавцем, схоже, рухається в тому самому напрямку і, таким чином, сприяє адаптації українського законодавства до законодавства ЄС – як того вимагає Угода про асоціацію. Для того, щоб з’ясувати, чи відповідають деталі законопроекту європейським принципам, слід провести більш точний та докладний аналіз його положень та їхніх наслідків.

У цьому контексті важко не звернути увагу на очевидне зняття відповідальності з учасників банку та складність оскарження рішень Національного банку України. Національний банк за німецьким законодавством у будь-якому випадку поклав би звичайний перелік зобов’язань на учасників банків – надавши, можливо, додатково державні гарантії на випадок прийняття помилкових рішень. Така відповідальність, за будь-яких обставин, становить особливий інтерес у цьому законопроекті через обмеження норм компенсації грошовою часткою учасників банку. Потрібно буде уточнити, звідки надходитимуть ці кошти та які обмеження застосовуватимуться. Нерідко траплятиметься так, що учасники банку будуть нездатні самостійно зібрати необхідні суми, за що підлягатимуть переслідуванню в судовому порядку. .

Однак саме це, на мій погляд, відкрите питання може пізніше стати причиною корупційних ризиків – про це і запитував (-ла) журналіст(ка). Якщо відповідні особи не несуть ніякої самостійної відповідальності, їхній особистий інтерес до винесення рішень також можна регулярно контролювати. Це означає, що самі рішення можуть врешті решт переслідувати інші інтереси. Однак, не будучи обізнаним у нормативно-правовому регулюванні за межами цього законопроекту, конкретні наслідки можна оцінити лише поверхнево.

Ускладнення засобів правового захисту та обмеження доступності, передбачене чинним законопроектом, дозволяє приймати рішення у законодавчо безпечний спосіб. У принципі, це дуже вітається, оскільки підтримка банківської та платіжної систем у сучасному світі необхідна для економічного виживання країни. Це тим більше справедливо, коли велика кількість транзакцій вже здійснюється цифровим шляхом, а готівка більше не використовується. Тим не менш, зацікавлені особи повинні мати можливість звернутися до суду для перегляду такого рішення у ​​прийнятні строки та розраховувати на прийнятний результат. В іншому випадку такі рішення Національного банку можуть бути помилковими та (теоретично) мати ознаки зловживання. Оскільки помилкові рішення трапляються завжди, має бути адекватна можливість оскарження, завдяки чому особа (особи), якій (яким) було нанесено шкоду, можуть отримати економічно прийнятний результат. Зі свого боку, можу припустити, що вищезазначені суми відповідальності учасників банку є достатньо забезпеченими. Навіть якщо під час прийняття рішень мало місце зловживання, учасники банку можуть, окрім цивільно-правової, притягатися до кримінальної відповідальності.

Насамкінець можу сказати, що гармонізація стандартів із європейським законодавством в принципі дуже вітається. Навіть якщо це означає, що права постраждалих зацікавлених сторін будуть зачіпатися як такі, що мають менше юридичне значення. Для того, щоб оцінити, чи буде це здійснюватися належно та пропорційно, слід провести більш детальний аналіз стандартів, до яких вносяться зміни, а також їхній вплив на правову систему в цілому.